Блог вчителя географії та правознавства

пʼятниця, 4 травня 2018 р.

Завдання до контрольної роботи

Правила і закони у суспільстві та твоєму житті
1. Що таке правила та як вони виникають. Які правила існують у суспільстві. У чому призначення правил
2. Що таке право. Норми права та галузі права. Які суспільні відносини називають правовими
3. Що таке закон. Як приймаються закони. Підзаконні акти та їх значення для життя громади. Як і де знайти правовий документ
4. Яка поведінка є правомірною. Що таке правопорушення та юридична відповідальність. Коли і як особа відповідає за правопорушення
5. Що таке конституція. Як Конституція врегульовує життя громадян України

Ти - людина, значить маєш права
6. Що таке права і свободи людини. Загальна декларація прав людини. Види прав і свобод людини. Конвенція ООН про права дитини. Як захищаються права і свободи людини в Україні й світі
7. Що означає бути громадянином держави. Як набути громадянства Україні. Як визначається громадянство дітей. За яких підстав припиняється громадянство України
8. Конституційні права і свободи людини і громадянина. Як реалізувати та захистити права і свободи. Які основні обов’язки закріплює Конституція України
9. Право на освіту в Україні. Які середні навчальні заклади існують в Україні. Якими є права та обов’язки учнів, вчителів і батьків у навчальному процесі
10. Як громадяни беруть участь у житті демократичної держави. Що таке самоврядування. Громадські об’єднання та дитячі організації. Демократія у шкільному житті

Ти і цивільно-правові відносини
11. Що таке право власності. Як людина стає власником. Як реалізувати право власності. Якими правами наділені неповнолітні власники
12. Які договори є цивільно-правовими. Як укласти договір. Які договори можуть укладати неповнолітні
13. Як захистити особисті немайнові та майнові права. Цивільно-правова відповідальність малолітніх та неповнолітніх осіб
14. Хто такі спадкодавець і спадкоємець. Що таке заповіт. Як скласти заповіт. Як успадкувати майно
15. Хто такі споживачі, продавці, виробники, виконавці. Які права споживачів закріплені законодавством України. Як захистити права споживачів. Які організації та установи допомагають споживачам у захисті їхніх прав

Закони в житті твоєї сім’ї
16.Що таке сім’я і шлюб. Як укласти шлюб. Чи можуть неповнолітні укласти шлюб. Які особисті немайнові та майнові права і обов’язки мають подружжя
17. Взаємні права та обов’язки батьків і дітей. Особисті немайнові права дітей. Права батьків і дітей на майно, право на утримання
18. Як держава захищає права дитини в сім’ї. Що таке опіка, піклування, усиновлення

Твої права у трудових відносинах
19. Право на працю в Україні. Як законодавство регулює трудові відносини. Роботодавці та працівники на ринку праці. Як знайти роботу. Право та підприємницька діяльність
20. Як укласти і розірвати трудовий договір. Що записується в трудову книжку. Що таке заробітна плата
21. Де можуть працювати підлітки. Як законодавство регулює працю неповнолітніх. Як закон захищає неповнолітніх від експлуатації

Твої орієнтири в адміністративному та кримінальному праві
22. Які відносини регулює адміністративне і кримінальне право. Які правопорушення називають адміністративними. За які адміністративні проступки відповідають неповнолітні
23. Що таке злочин. Ознаки та види злочинів. Склад злочину. Наслідки злочину для особи та суспільства. Як не стати жертвою злочину
24. Що таке кримінальна відповідальність і кримінальне покарання. Які покарання передбачені Кримінальним кодексом України. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх
25. Правоохоронні органи в Україні. Міліція і неповнолітні. Як звернутися до міліції. Які права має неповнолітня особа при затриманні, арешті, допити
26. Коли порушується кримінальна справа. Як проводиться досудове слідство. Як проходить розгляд кримінальних справ у суді. Права та обов’язки учасників кримінального процесу

Твоя подорож у світ юридичних професій
27. Які юридичні професії існують. Де здобути юридичну освіту. Хто такі слідчий і прокурор. Як стати адвокатом, суддею, нотаріусом. Коли і як ми звертаємося до правника

вівторок, 20 лютого 2018 р.

Додаткова інформація

Додаткова інформація до уроку географії ( 7 клас)

1.Використовуючи інтернет ресурси спробуйте пояснити:
- півострів Лабрадор - "землероб"
- півострів Флорида - "квітуча"
- півострів Юкатан - " не розумію"

понеділок, 19 лютого 2018 р.

Дистанційне навчання

Дистанційне навчання

Географія 7 клас

Завдання 1.

Опрацювати параграф 41, 42,ст.177-184.

Завдання 2.

Виконати письмово у робочому зошиті завдання для самоконтролю навчальних досягнень ст. 185.

Географія 8 клас

Завданняя 1.

Опрацювати параграф 39, 40, ст.190-198.

Завдання 2.

Дати порівняльну характеристику природних зон України за поданим планом ст.198 (завдання виконати письмово у робочому зошиті)

Завдання 3.

Повторити параграф 36,ст.176-180.

Правознавство 9 клас

Завдання 1.

Опрацювати параграф 16, 17. ст.118-133.

Завдання 2.

Опрацювати документи ст.125-127;ст.127-128.

Завдання 3.

У робочому зошиті дати аналіз наведених ситуацій (ст.124)

Правознавство 10 клас

Завдання 1.

Підготувати письмові доповіді на тему :

- Законодавча влада в Україні;

- Виконавча влада в Україні;

- Судова влада в Україні.

Завдання 2.

Опрацювати статті Конституції України (розділ 5,6)

четвер, 14 грудня 2017 р.

Задачі з правознавства

Задача №1.

Громадянин Іванов С.М. та громадянка Федоркіна А.П. подали до місцевого РАГЦ заяву про одруження. Після визначеного законодавством України терміну реєстрація шлюбу не відбулася так як громадянка Федоркіна А.П. дізналася про те, що її наречений був раніше одружений та має двох малолітніх дітей на яких він зобов’язаний згідно рішення суду виплачувати аліменти.

Іванов С.М. в місцевий суд подав позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди мотивуючи заяву тим, що його сторона готувалася до шлюбу. До позовної заяви було надано підтверджуючі документи.

Запитання. Як повинен вирішити справу місцевий суд згідно Сімейного кодексу України ?

Витяг Сімейний кодекс України.

Стаття 31. Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб

{ Назва статті 31 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від

22.12.2006 }

{ Частину першу статті 31 виключено на підставі Закону

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

{ Частину другу статті 31 виключено на підставі Закону

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

У разі розірвання договору особа зобов’язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася – відшкодувати її вартість.

Відповідь: Згідно ст.. 31 Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України відповідач має обов’язок відповідати перед позивачем тільки за матеріальну шкоду яку вона нанесла відказом від реєстрації шлюбу. Але в даному випадку причини відказу від реєстрації шлюбу були вагомі і суд повинен відмовити в позовній заяві в повному обсязі.

Задача №2.

Наречені Іванов І.С. та Сидорова О.Я. в терміни визначені ст..32 Сімейного кодексу України на реєстрацію шлюбу не з’явилися.

Після спливу 3,5 місяців після подачі заяви про реєстрацію шлюбу вони звернулися до того ж РАЦС про реєстрацію шлюбу.

Питання: Як повинен вирішити справу РАЦС?

Витяг Сімейний кодекс України

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються

нареченими. { Частину першу статті 28 доповнено абзацом другим

згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.

3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Відповідь. Згідно ст..28 СКУ чинність заяви про реєстрацію шлюбу припиняється після трьох місяців Отже наречені мають право вимагати реєстрацію шлюбу після спливу одного місяця ще протягом двох місяців. СКУ не передбачає ні зупинення, ні продовження строку чинності заяви про реєстрацію шлюбу.

Задача №3.

При розподілі майна нажитого в шлюбі громадянин В. в суді зазначив, що одержавши заробітну плату він придбав унікальний деревообробний станок для професіональних занять і рахує його особистою власністю.

Наступного разу він придбав холодильник для забезпечення потреб усієї сім’ї і передав його у спільне користування. На його думку холодильник стає спільною сумісною власністю подружжя та має бути розділений.

Питання: Як повинен вирішити спір суд?

Витяг. Сімейний кодекс України

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються

нареченими. { Частину першу статті 28 доповнено абзацом другим

згідно із Законом N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.

Відповідь: Згідно ст.. 57 СКУ особистою власністю чоловіка або дружини є речі, придбані на заробітну плату, пенсію, стипендію, які не були внесені до сімейного бюджету, за винятком речей, призначених для спільного користування і переданих у спільне користування. Отже суд повинен холодильник розділити, а станок залишити чоловікові.

Задача №4.

Після проходження альтернативної (не військової) служби Іванов звернувся для працевлаштування на підприємство.

Керівник підприємства при укладенні трудового договору з Івановим визначив йому в усній формі випробувальний термін в 7 місяців.

Всі 7 місяців Іванов працював та заробітну плату не отримував. Коли визначений керівником підприємства строк випробування закінчився Іванов продовжував працювати.

Питання: Дайте коментар вищезазначеної ситуації згідно Кодексу законів про працю України.

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством. (Стаття 26 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95)

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. (Стаття 27 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 1096-IV від 10.07.2003)

Відповідь. Згідно ст..26 КзППУ при укладенні трудового договору випробовування повинно бути обумовлене угодою сторін яка повинна бути застережена в наказі або розпорядженні про прийняття на роботу.

По друге строк випробовування згідно ст.. 27 КзППУ не повинен перевищувати 3-х місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілкою – шести місяців. А якщо Іванов буде працювати працівником – одного місяця.

Задача №5.

Сидоров А.С. не був присутнім без поважних причин на робочому місті більше трьох годин. Даний факт підтверджено свідками та рапортом майстра зміни.

Роботодавець звільнив Сидорова А.С. з роботи за ст.. 40 п.4. КзППУ.

Сидоров звернувся до суду з позовною заявою про поновлення його на роботі.

Питання: Як повинен вирішити справу суд?

Витяг. Кодекс законів про працю України.

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

( Пункт 1-1 статті 40 втратив чинність на підставі Закону

N 92/94-ВР від 12.07.94 )

2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці; (Пункт 2 частини першої статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1703-IV від 11.05.2004)

3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

( Пункт 9 частини першої статті 40 виключено на підставі

Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону

N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

(Стаття 40 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 6237-10 від 21.12.83, N 2444-11 від 27.06.86, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 263/95-ВР від 05.07.95, N 2343-XII від 14.05.92 – в редакції Закону N 784-XIV від 30.06.99 – набирає чинності з 1 січня 2000 року, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1356-XIV від 24.12.99)

Відповідь: Роботодавець звільнив Сидорова правомірно згідно норм Кодексу законів про працю України, а саме ст.. 40. п.4. (прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Задача №6.

Громадянина Ф. було звільнено з роботи роботодавцем за ст.. 40 п. 7.КзППУ.

12.09.07 року громадянин Ф. за словами бригадира Іванова був на робочому місті в нетверезому стані. Бригадир Іванов відсторонив від роботи громадянина Ф., але виконання свого розпорядження не перевірив. Громадянин Ф. продовжував до кінця зміни працювати.

Поведінку Ф. розглянула комісія по трудовим спорам та рекомендувала роботодавцю звільнити Ф. з роботи за вищеназваними обставинами.

З рішенням роботодавця Ф. був не згодний та подав позовну заяву до суду про відновлення його на робочому місті.

Питання: Як повинен вирішити питання суд згідно чинного законодавства?

Витяг. Кодекс законів про працю України.

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

( Пункт 1-1 статті 40 втратив чинність на підставі Закону

N 92/94-ВР від 12.07.94 )

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

( Пункт 9 частини першої статті 40 виключено на підставі

Закону N 1356-XIV ( 1356-14 ) від 24.12.99 )

( Частину третю статті 40 виключено на підставі Закону

N 6/95-ВР від 19.01.95 )

Відповідь: Згідно КзППУ та Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України для звільнення працівника з роботи за ст.. 40 п.7. КзППУ необхідно мати доказову базу його провини. В даному випадку показання свідків, довідку медичної установи та інші факти які б підтверджували знаходження Ф. на робочому місці в нетверезому стані або в стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

Суд повинен громадянина Ф. відновити на робочому місці.

Задача №7.

При припиненні трудового договору за ст.. 36 п.6. КзППУ громадянину Ф. було виплачено вихідну допомогу у розмірі одного середнього місячного заробітку.

Але робітник Ф. з даним рішенням роботодавця не згоден.

Питання: Прокоментуйте поведінку робітника та роботодавця згідно трудового законодавства.

Витяг. Кодекс законів про працю України.

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

8) підстави, передбачені контрактом.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

(Стаття 36 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10 від 29.07.81, N 6237-10 від 21.12.83, N 5938-11 від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 6/95-ВР від 19.01.95, N 487-IV від 06.02.2003)

Стаття 44. Вихідна допомога

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) – у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

{ Стаття 44 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5938-11

від 27.05.88; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 3694-12 від

15.12.93, N 6/95-ВР від 19.01.95; в редакції Закону N 1356-XIV

( 1356-14 ) від 24.12.99; із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1014-V ( 1014-16 ) від 11.05.2007; текст статті 44 в редакції

Закону N 107-VI ( 107-17 ) від 28.12.2007 }

Відповідь: Згідно ст.. 44 КзППУ при припиненні трудового договору з підстав, зазначених ст.. 36 п. 6. (відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством…, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Дії роботодавця правомірні.

Задача №8.

При звільнені з роботи за власним бажанням (ст.. 36 п.4. КзППУ) робітник Іванов отримав в день звільнення трудову книжку та розрахунок за відпрацьований час.

При ознайомленні з записами в трудовій книжці було внесено 8 заохочень та три стягнення.

Іванов з записами в трудовій книжці не був згодний.

Питання: Прокоментуйте наступні дії Іванова. Що вноситься до трудової книжки згідно трудового законодавства?

Витяг. Кодекс законів про працю України.

Стаття 48. Трудові книжки

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 48 із змінами, внесеними згідно із Законами N 871-12 від 20.03.91, N 374/97-ВР від 19.06.97, N 1356-XIV від 24.12.99, N 429-IV від 16.01.2003)

Відповідь: Згідно ст.. 48 КзППУ до трудової книжки працівник відділу кадрів повинен внести відомості про зарахування та звільнення з роботи та заохочення. Відомості про стягнення до неї не заносяться.

Задача №9.

Громадянин Іванов А.М. був осуджений до позбавлення волі терміном на 4 роки. В квартирі де він мешкав до скоєння злочину (квартира не приватизована) на момент вироку ніхто на проживав.

Жилкомунконтора надала після 6 місяців з дня вироку дану квартиру за договором оренди другій сім’ї до звільнення Іванова з міст позбавлення волі.

Пройшло 5 років і Іванов повернувшись до квартири почав вимагати виселення наймача.

Питання: Що з даного випадку коментує Житловий кодекс України?

Витяг. Житловий кодекс України.

Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років – протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби – протягом перших п’яти років перебування на дійсній військовій службі;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв’язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, – протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника – протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім’ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках – до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду в зв’язку з виконанням обов’язків опікуна (піклувальника) – протягом усього часу виконання цих обов’язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги – протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі – протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі – протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім’ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

(Стаття 71 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3187-12 від 06.05.93, N 1525-III від 02.03.2000, N 2377-IV від 20.01.2005)

Відповідь. Згідно ст.. 71 Житлового кодексу України жиле приміщення ( в даному випадку квартира) зберігається за відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад 6 місяців у випадках: п. 7. взяття під варту…позбавлення волі…, якщо в квартирі не залишилися проживати інші члени сім’ї до звільнення його з під варти, або відбуття ним покарання. Органи місцевої влади вправі здати квартиру в оренду після 6 місяців відсутності квартиронаймача до його звільнення. Закон трактує також право користування квартирою зберігається за відсутнім протягом 6 місяців з дня закінчення строку зазначеного в п.7.

Таким чином громадянин Іванов після відбуття покарання був відсутній 1 рік тим самим втративши право на проживання в даній квартирі.

Задача №10.

В засобах масової інформації громадяни Іванов В.А. знайшов недостовірну інформацію про його бізнес яка на його переконання могла б нашкодити його діловій інформації.

На вияснення причин та деталей подання такої інформації пройшло один рік і два місяці.

Громадянин Іванов вирішив подати позовну заяву до суду про скасування недостовірної інформації через ЗМІ.

Питання: Що повинен відповісти адвокат на прохання про позовну заяву?

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв’язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідь: Згідно ст.. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Але ст.. 258 для окремих видів вимог встановлює спеціальну (скорочену) позовну давність в один рік. Така вимога стосується і зокрема до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної в ЗМІ.

Задача № 11.

Громадянин Чекалкін якому виповнилося 14 років звернувся з заявою до відділу реєстрації актів цивільного стану про зміну прізвища мотивуючи своє прохання знущанням над ним в середньому навчальному закладі.

Начальник відділу громадянинові Чекалкіну в вирішенні його заяви відмовив.

Питання: Яку аргументовану відповідь повинен надати громадянину Чекалкіну начальник РАЦС згідно Цивільного кодексу України?

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 295. Право на зміну імені

1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків або одного з них у разі, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

У разі якщо над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (або) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

3. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені або виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

4. Прізвище, власне ім’я та по батькові фізичної особи можуть бути змінені у разі її усиновлення, визнання усиновлення недійсним або його скасування відповідно до закону.

5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним.

6. Підставами для відмови у зміні імені є:

– перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

– наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

– офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

– подання заявником неправдивих відомостей про себе.

7. Порядок розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

{ Стаття 295 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Відповідь: Згідно ст.. 295 Гл.22 Цивільного кодексу України фізичні особи які досягли 14 річного віку мають право на зміну прізвища та ім’я тільки за згодою батьків або одного із батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника.

Задача №12.

Шістнадцятирічний громадянин Матюхін В.В. звернувся до начальника відділу РАЦС Мелітопольського міськрайонного управління юстиції з заявою про зміну прізвища, ім’я та по батькові.

Начальник відділу частково громадянину Матюхіну В.В. відмовив в задоволенні його заяви.

Питання: Аргументуйте вірну відповідь начальника відділу РАЦС згідно Цивільного кодексу України.

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 294. Право на ім’я

1. Фізична особа має право на ім’я.

2. Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.

3. У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо перекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно має бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.

Стаття 295. Право на зміну імені

6. Підставами для відмови у зміні імені є:

– перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

– наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

– офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

– подання заявником неправдивих відомостей про себе.

{ Стаття 295 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

Відповідь: Згідно ст.. 294 ЦКУ фізична особа має право на ім’я. Згідно ст.. 295 ЦКУ фізична особа з 16 років має право на зміну свого прізвища та імені. в порядку , встановленому законом.

По батькові фізичної особи може бути замінено у разі зміни її батьком свого імені.

П.І.П. повністю може бути замінено вразі її усиновлення відповідно до закону.

Задача №13.

Громадянин С. випасаючи свою худобу в лісі Мелітопольського району знайшов в кущах біля річки автомобіль Таврія з розбитим лівим склом. Це дало йому привід впевнитись к угоні цього автомобіля.

Громадянин С. повідомив про знахідку районний відділ міліції та діждавшись працівників міліції передав їм знахідку.

Питання: Яка подальша доля знайденого автомобіля згідно Цивільного законодавства України?

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 338. Набуття права власності на знахідку

1. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть органові місцевого самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.

3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що робиться оголошення в друкованих засобах масової інформації.

Якщо протягом шести місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа, яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть виявлені або вони не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у банку.Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому суми виторгу, ця сума переходить у власність територіальної громади, на території якої було знайдено транспортний засіб.

Відповідь: Згідно п. 3. ст.. 338 ЦКУ знайдені транспортні засоби передаються на зберігання міліції, про що, робиться оголошення в ЗМІ.

Якщо протягом 6 місяців від дня опублікування цього оголошення власник автомобіля який має право вимагати повернення автомобіля, не буде виявлений, або вини не заявляють про свої права на транспортний засіб, міліція має право продати його, а суму виторгу внести на спец рахунок у банку. Якщо протягом 3-х років колишній власник транспортного засобу не вимагатиме передання йому цієї суми, то вона переходить у власність територіальної громади на території якої було знайдено автомобіль.

Задача №14.

Громадянин Петров В.В. копаючи погріб у себе на земельній ділянці знайшов горщик з мідними та срібними монетами 1 тисячоліття до нашої ери які є пам’яткою історії та культури.

Він негайно про знахідку повідомив місцеву міліцію та органи місцевої державної влади та по їх приїзду передав скарб їм.

Питання: Чи має право Петров на винагороду якщо право власності на цей скарб набуває за законодавством держава і якщо так то в якому розмірі?

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 343. Набуття права власності на скарб

1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього.

Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

4. У разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.

Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування.

Якщо пам’ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.

5. Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов’язків.

Відповідь: Згідно Цивільного кодексу України, а саме п. 4 ст.. 343 (набуття права власності на скарб) громадянин який виявив скарб, що є пам’яткою історії та культури має право на винагороду у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила про це міліцію або органи місцевої державної влади та органи місцевого самоврядування.

Задача № 15.

Власник трикімнатної квартири на першому поверсі 5 поверхового будинку який знаходиться на території міста самочинно збудував пристрой ку до квартири в розмірі 25 кв. м. Начальник житлово-комунального господарства №5 попередив власника квартири про порушення законодавства України про забудову території міста та рекомендував йому привести дії по узаконенню самочинного будівництва.

Питання: Чи можливе узаконення самочинного будівництва ( пристрою в 25 кв.м.) та як на законних підставах вирішується дане питання?

Витяг. Цивільний кодекс України.

Стаття 376. Самочинне будівництво

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідь: Згідно ст.. 376 п. 3. ЦКУ особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. (п.2. ст.. 376). Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, які здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці , що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно

Задача №16.

Громадянин Іванов , маючі намір займатися підприємницькою діяльністю надав Державному реєстратору за місцем проживання документи, а саме:
-  заяву;
-   паспорт громадянина України;
-   копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
-    довідку про відсутність судимості;
-   копію квитанції про сплату реєстраційного збору.
Державний реєстратор, прийнявши та перевіривши надані документи через 5 робочих дні надав громадянину Іванову свідоцтво про державну реєстрацію яким засвідчив факт набуття статусу підприємця фізичною особою та вніс відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців
Питання: прокоментуйте дії Державного реєстратора та правильність прийнятих ним рішень.
Щоб вирішити дане завдання необхідно звернутись до Закону України від 15 травня 2003 р. №755-1У "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" , а саме ст.5 та ст.. 42 в яких зазначається перелік документів які вправі вимагати Державний реєстратор.
Необхідно ознайомитися з ст.. 43 ч. З закону щоб визначити строки державної реєстрації
Витяг. З.У. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
Стаття 5. Місце проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців

1. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Стаття 42. Документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем

1. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі — заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання

такі документи: { Абзац перший частини першої статті 42 в редакції

Закону N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів)

або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання

займатися підприємницькою діяльністю. { Частину першу статті 42

доповнено абзацом згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від

16.03.2006 }

2. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні державні органи, має відмітку у паспорті та намір стати підприємцем, повинна подати виключно особисто:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

{ Статтю 42 доповнено частиною згідно із Законом N 3575-IV

( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

3. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, якщо вони не передбачені частинами першою та другою цієї статті.

{ Частина третя статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт. Фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади, повинна особисто пред’явити державному реєстратору паспорт із відповідною відміткою. Уповноважена особа повинна пред’явити свій паспорт та документ, що засвідчує її повноваження.

{ Частина четверта статті 42 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

5. Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

6. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, якщо:

документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

документи не відповідають вимогам частин першої та другої статті 8 та частини п’ятої статті 10 цього Закону;

документи подані не у повному обсязі.

7. Про залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, без розгляду заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати надходження документів державним реєстратором видаються (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) відповідне повідомлення із зазначенням підстав залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, без розгляду та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, відповідно до опису.

{ Абзац перший частини сьомої статті 42 із змінами, внесеними

згідно із Законом N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006}

Залишення документів, які подавалися для проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця, без розгляду не перешкоджає повторному зверненню заявника до державного реєстратора в загальному порядку після усунення причин, що були підставою для залишення цих документів без розгляду.

Стаття 43. Порядок проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця

1. Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця, без розгляду зобов’язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця, які передбачені частиною першою статті 44 цього Закону. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця, які передбачені абзацами третім та четвертим частини першої статті 44 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру.

2. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

3. Строк державної реєстрації фізичної особи – підприємця не повинен перевищувати два робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

4. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи – підприємця.

5. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи – підприємця зобов’язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця для взяття фізичної особи – підприємця на облік.

Відповідь: згідно ст..5 закону державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради ... за місцем проживання фізичної особи.

Згідно ст.. 42 для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, вона особисто подає державному реєстратору або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення такі документи:

- заповнену реєстраційну картку (вона є й заявою);

- копію довідки про включення заявника до державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів:

- квитанцію реєстраційного збору (на сьогодні 34 гр.);

- особисто паспорт.

Окрім вищезазначеного державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи. Ч.З ст.43 встановлює строк державної реєстрації – 2 робочих дні.

Задача №17.

Громадянка Сидорова – приватний підприємець, після отримання Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання уклала згідно ст.. 179 Господарського кодексу України господарський договір на поставку другою стороною сировини для виготовлення трикотажних виробів, вказавши згідно ст.. 180 Господарського кодексу України істотні умови договору, а саме:

- предмет договору – трикотаж в асортименті;

- ціну товару – вільну за домовленістю;

- строк поставки сировини.

Отримавши сировину приватний підприємець виявила ряд суттєвих недоліків, а саме низьку якість товару. Кошти за сировину сплачувати відмовилась. Контрагент подав до суду скаргу.

Питання: Як повинен вирішити питання суд?

Щоб вирішити завдання необхідно ознайомитися з Главою 20 Господарського кодексу України, а саме ст.ст. 179, 180 та з Главою 21, а саме ст..ст.189,190. вищезазначеного кодексу.

Спираючись на вимоги Закону України від 15 травня 2003 р. №755-1V "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначити процедуру реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у державних органах яка поділяється на два нерівноцінних за правовим значенням та кількістю органів реєстрації етапів.

1. державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності;

2. реєстрація (постановка на облік) в інших державних органах. Визначити з якого моменту підприємець набуває статусу суб'єкта ПД і відповідної право дієздатності.

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання

1. У сфері господарювання застосовуються:

· технічні регламенти;

· стандарти;

· кодекси усталеної практики;

· класифікатори;

· технічні умови.

2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для:

– суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;

– учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

– виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.

3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

(Стаття 15 в редакції Закону N 3164-IV від 01.12.2005)

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання

1. Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

2. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори.

3. Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

– вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

– примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

– типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

– договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

5. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

6. Суб’єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв’язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб’єкти зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов’язкові умови таких договорів.

7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 180. Iстотні умови господарського договору

1. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

2. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Iстотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

4. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності – в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

5. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

6. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

7. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 189. Ціна у господарських зобов’язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб’єкти господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

3. Суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни – граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

Стаття 190. Вільні ціни

1. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

2. Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах – також за рішенням суб’єкта господарювання

Відповідь: згідно ст.. 180 ГКУ вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст.. 15 ГКУ, а у разі їх відсутності – в договірному порядку з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів споживача товару.

Задача №18.

Міський голова м. Північне видав розпорядження №123/07-09 від 13.09.2008 року "Про врегулювання окремих питань підприємницької діяльності у сфері надання послуг" в якому заборонив будь-яким суб'єктам підприємницької діяльності за виключенням ТОВ "Олкомов" надавати ритуальні послуги на території міста. Своє рішення він мотивував тим, що такі послуги можуть надаватися лише перевіреним в роботі суб'єктам господарювання.

Питання: Прокоментуйте рішення міського голови згідно з вимогами Господарського кодексу України.

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання

1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

3. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідь: Дії міського голови не правомірні тому, що ст..18 Господарського кодексу України наголошує на тому, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності.

Задача №19.

Раніше судимий Іванов С.Б. за корисливі злочини у сфері торгівлі , після відбуття покарання вирішив утворити Приватне Підприємство з виготовлення алкогольної продукції та м'ясних напівфабрикатів. Згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" він звернувся із заявою до державного реєстратора Мелітопольського міськвиконкому.

Питання: Як повинен вирішити справу державний реєстратор?

Витяг. Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Стаття 27. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи

1. Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

– невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

– невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону;

– порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

– наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

– невідповідність відомостей про засновників (учасників)

юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

– наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону;

– наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

– використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких

встановлюється Кабінетом Міністрів України. { Абзац дев'ятий

частини першої статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3456-IV ( 3456-15 ) від 22.02.2006 }

Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

2. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов’язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається.

3. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновник (засновники) або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи, які розглядаються у порядку, передбаченому цим Законом для проведення державної реєстрації юридичної особи.

{ Частина третя статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3575-IV ( 3575-15 ) від 16.03.2006 }

4. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

5. Порушення строків видачі (направлення рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації юридичної особи і може бути оскаржено в суді

Відповідь: Згідно з вищезазначеним Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" монополія на виготовлення алкогольної продукції в Україні належить державі. Що стосується судимості, то згідно національного законодавства та ст.. 27 абз.4 вищезазначеного закону не допускається до управління торговими та переробними підприємствами особа, яка була раніше судима за корисливі злочини і судимість на час подання заяви не знята або погашена.

Державний реєстратор повинен відмовити заявнику в прийнятті заяви.

Задача№20.

Згідно статуту підприємства майно підприємства держава закріпила за ним на праві оперативного управління в обсязі повного майнового комплексу.

53% виробленої продукції яка в свою чергу є суспільно необхідною та не рентабельною, споживає держава яка в свою чергу заборонила приватизацію майнового комплексу.

Питання: Визначте форму підприємства.

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 76. Казенне підприємство

1. Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

– законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

– основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

– за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

– переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

– приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

3. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

4. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

5. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

6. Найменування казенного підприємства повинно містити слова “казенне підприємство”.

Відповідь: Згідно ст..76 Господарського кодексу України під зазначеними ознаками повинно бути казенне підприємство.

Задача №21.

Органи екологічної інспекції за порушення норм шкідливих викидів в атмосферу склали протокол про адміністративне правопорушення на директора ВАТ "ПромІн Вісид" Петрова С.М. за статтями Господарського кодексу України. Директор ВАТ опротестував дане рішення в міськрайонний суд.

Питання: Як повинен вирішити справу суд?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

– майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України ;

– земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

– трудові відносини;

– фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

– адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила цього Кодексу.

Відповідь: Згідно Господарського кодексу України, а саме ст..4 не є предметом регулювання Господарського кодексу відносини, пов'язані з викидами в атмосферне повітря. Ці відносини регулюються Законом України "Про охорону атмосферного повітря" та Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Задача №22.

Державне комерційне підприємство "Велетень" за рахунок прибутку утворило спеціальні (цільові) фонди головним чином для покриття витрат, пов'язаних з діяльністю цього підприємства, а саме:

- амортизаційний фонд;
- фонд споживання ( оплати праці);
- резервний фонд;
- інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Директор державного комерційного підприємства на представницькі цілі виділив з резервного фонду 10 тис. гривень які через посередницьку фірму "Аеліта" перерахував комбінату харчування.
Кошти, одержані за продаж майбутнього об'єкту яке належало до основних фондів підприємства спрямував на покриття витраченої суми на представницькі витрати.
Профспілковий комітет підприємства виразив сумнів щодо правильності розподілу коштів.
Питання: Дайте роз'яснення використання коштів одержаних від продажу майнового об'єкті згідно Господарського кодексу України.
Витяг. Господарський кодекс України.
Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств

1. Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"

( 1490-14 ). { Частину першу статті 75 доповнено абзацом другим

згідно із Законом N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005; із

змінами, внесеними згідно із Законом N 424-V ( 424-16 ) від

01.12.2006 }

{ Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

2. Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому:

– підприємств, що є суб’єктами природних монополій, та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мільйонів гривень, –Кабінетом Міністрів України;

– інших підприємств – органами, до сфери управління яких вони входять.

3. Органи, до сфери управління яких входять державні комерційні підприємства, надають центральному органу виконавчої влади з питань економіки до 1 серпня року, що передує планованому, зведені показники фінансових планів та фінансові плани у розрізі окремих державних комерційних підприємств, які входять до сфери їх управління.

4. Форма та методичні рекомендації по розробці фінансового плану затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

5. Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в

установленому порядку з Фондом державного майна України. { Частину

п'яту статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом N 549-V

( 549-16 ) від 09.01.2007 }

{ Частина п'ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 549-V ( 549-16 ) від 09.01.2007 }

6. Кошти, одержані від продажу майнових об’єктів, що належать до основних фондів державного комерційного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану.

7. Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

8. Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю:

– амортизаційний фонд;

– фонд розвитку виробництва;

– фонд споживання (оплати праці);

– резервний фонд;

– інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

9. Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.

10. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України.

11. Органи, до сфери управління яких відносяться державні комерційні підприємства, до 15 липня року, що передує плановому, надають Кабінету Міністрів України інформацію про обсяги перерахування прибутку державних комерційних підприємств для їх врахування при формуванні державного бюджету.

12. У разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов’язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом.

13. Iнші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV від 25.03.2005; в редакції Закону N 2668-IV від 16.06.2005)

Відповідь: Згідно ст..75 Господарського кодексу України кошти за продаж майнового комплексу повинні спрямовуватись на інвестування виробничої діяльності цього підприємства. Дії директора державного комерційного підприємства є не законними, більш того, підпадають під ознаки службового злочину.

Задача№23.

На підприємстві яке засноване на змішаній формі власності шляхом об'єднання майна різних форм власності 9% іноземних інвестицій в вигляді цінних паперів.

Керівництво підприємства звернулось до державної податкової інспекції з проханням знизити податки, мотивуючи тим. Що підприємство рахується як підприємство з іноземними інвестиціями

Питання: Яке повинно бути прийнято рішення податковою інспекцією?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств

1. Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

2. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

3. Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

4. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

5. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

6. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

7. Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

{ Частина сьома статті 63 в редакції Закону N 523-VI ( 523-17 )

від 18.09.2008 }

8. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

9. Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Відповідь: Згідно законодавства, а саме ст..63 п.2 Господарського кодексу України підприємством з іноземними інвестиціями рахується те, у якому 10% і більше іноземних інвестицій.

Податкова інспекція повинна відмовити підприємству в наданні пільг.

Задача№24.

Засновники закритого акціонерного товариства уклали між собою угоду яка визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного підприємства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, та третіми особами. Крім цього, засновники визначили кількість акцій які вони продають шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі.

Питання: Дайте характеристику діям засновників ЗАТ.

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 81. Акціонерні товариства

1. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

2. Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

3. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

4. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

5. Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.

6. Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

7. Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

8. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п’ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

9. Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

10. Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

11. Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.

12. Iнші особливості діяльності акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про господарські товариства, іншими законами.

Відповідь: Згідно Господарського кодексу України засновники ЗАТ мають всі права, визначені в задачі за виключенням останнього пункту за яким акції закритого акціонерного підприємства продаються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі.

За загальним правилом ст..81 ГКУ акції ЗАТ розподіляються між засновниками, або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Задача№25.

Органи місцевого самоврядування як суб'єкт, наділений господарською компетенцією при формуванні місцевого бюджету визначив форми та методи фінансового контролю за комунальними та державними підприємствами, установами та організаціями.. Мотивація – ст.. 8 Господарського кодексу України.

Питання: Чи правомочний орган місцевого самоврядування приймати такі рішення? Мотивуйте відповідь.

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності

1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання.

2. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідь: Згідно Господарського кодексу України держава, органи місцевого самоврядування та органи державної влади не є суб'єктами господарювання. Ст.. 8 ГКУ зазначає, що рішення вищезазначених органів з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів всіх рівнів, крім організаційно-господарських, в яких орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу.

Таким чином, орган місцевого самоврядування, наділений господарською компетенцією не має права приймати такі рішення.

Задача№26.

Сільськогосподарському підприємству "Аграрник" держава в 2008 році здійснила доплату за сільськогосподарську продукцію у розмірі 200000 гривень. А колективному сільськогосподарському підприємству "Мрія" надала дотацію на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування у розмірі 1 млн. гривень.

Питання: Чи правомочна держава на такі дії?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб’єктів господарювання

1. Держава може надавати дотації суб’єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб’єктів господарювання визначаються законом.

Відповідь: Згідно ст.. 16 ГКУ держава може надавати дотації суб'єктам господарювання в тому числі і на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування та доплачувати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію. Дії держави правомірні.

Задача №27.

Податковою інспекцією Мелітопольської ДШ на центральному ринку міста 23.09.2008 року проведена перевірка ціноутворення на продаж цукру всіма суб'єктами господарювання з питання додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію.

Приватні підприємці звернулись до суду з позовом на неправомірні дії податкової інспекції з даного питання мотивуючи тим, що дана перевірка повинна стосуватись лише державних та комунальних підприємств.

Питання: Чи правомірні дії податкової інспекції?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

1. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

2. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб’єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

4. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.

5. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва, зобов’язані надати цим суб’єктам дотацію відповідно до закону

Відповідь: Згідно ст.. 191 ГКУ державні та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень та динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Цукор під таку категорію підпадає. Отже дії податкової інспекції правомірні.

Задача №28.

Після проведення перевірки господарської діяльності ВАТ "Південбудсервіс" пройшло 35 календарних дні, але керівництво ВАТ результати перевірки не отримали. Юрист Іванова А.А. зробила запит до державного органу про надання результатів перевірки, на що отримала письмову відповідь з поясненнями. Ці пояснення не задовольнили керівництво ВАТ та дали привід звернутись до місцевого суду з позовом.

Питання: Які терміни передбачені Господарським кодексом на одержання інформації про результати перевірки ?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

1. Суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

2. Суб’єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.

3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення – з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин – за використанням і охороною земель;

водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

6. Органи державної влади і посадові особи зобов’язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб’єктів господарювання неупереджено, об’єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб’єктів господарювання.

7. Суб’єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб’єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

8. Усі суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб’єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідь: Згідно ст..19п.7, суб'єкт господарювання має право одержати результати перевірки або інспектування не пізніше як через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом.

Задача№29.

Для здійснення господарської діяльності орган виконавчої влади подав до Верховної Ради України пакет документів для створення казенного підприємства "Оріанда".

Через 30 днів не отримавши письмової відповіді мер міста Ольховки зателефонував в секретаріат ВРУ для отримання відповіді на пакет документів.

Питання: Яку мотивовану відповідь повинен надати секретаріат ВРУ мерові м. Ольховка?

Витяг. Господарський кодекс України.

Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств

( 1490-14 ). { Частину першу статті 75 доповнено абзацом другим

згідно із Законом N 2664-IV ( 2664-15 ) від 16.06.2005; із

змінами, внесеними згідно із Законом N 424-V ( 424-16 ) від

01.12.2006 }

{ Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 }

2. Фінансовий план підлягає затвердженню до 1 вересня року, що передує плановому:

– інших підприємств – органами, до сфери управління яких вони входять.

установленому порядку з Фондом державного майна України. { Частину

п'яту статті 75 доповнено абзацом згідно із Законом N 549-V

( 549-16 ) від 09.01.2007 }

{ Частина п'ята статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 549-V ( 549-16 ) від 09.01.2007 }

– амортизаційний фонд;

– фонд розвитку виробництва;

– фонд споживання (оплати праці);

– резервний фонд;

– інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV від 25.03.2005; в редакції Закону N 2668-IV від 16.06.2005)

Відповідь: згідно діючого законодавства, а саме ст.. 75 п.2. казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство.

пʼятниця, 4 травня 2018 р.

Завдання до контрольної роботи

вівторок, 20 лютого 2018 р.

Додаткова інформація

Додаткова інформація до уроку географії ( 7 клас)

понеділок, 19 лютого 2018 р.

Дистанційне навчання

четвер, 14 грудня 2017 р.

Задачі з правознавства

Стаття 31. Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

Стаття 26. Випробування при прийнятті на роботу

Стаття 27. Строк випробування при прийнятті на роботу

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Стаття 44. Вихідна допомога

Стаття 48. Трудові книжки

Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами

Стаття 257. Загальна позовна давність

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

Стаття 295. Право на зміну імені

Стаття 294. Право на ім’я

Стаття 295. Право на зміну імені

Стаття 338. Набуття права власності на знахідку

Стаття 343. Набуття права власності на скарб

Стаття 376. Самочинне будівництво

Стаття 42. Документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем

Стаття 43. Порядок проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця

Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов’язання

Стаття 180. Iстотні умови господарського договору

Стаття 189. Ціна у господарських зобов’язаннях

Стаття 190. Вільні ціни

Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання

Стаття 27. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи

Стаття 76. Казенне підприємство

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин

Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств

Стаття 81. Акціонерні товариства

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності

Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб’єктів господарювання

Стаття 191. Державні та комунальні ціни

Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств

пʼятниця, 4 травня 2018 р.

вівторок, 20 лютого 2018 р.

понеділок, 19 лютого 2018 р.

четвер, 14 грудня 2017 р.